Постійна адреса публікації: http://kyiv.pravda.com.ua/columns/58cbdc46e4dc5/
Українська правда
Київ

Київ "бетонних джунглів" чи територія можливостей: три запитання до публічного простору столиці

17.03.2017  14:53 __ Володимир Прокопів

Більше місяця минуло з моменту створення робочих груп з підготовки концепції проекту нового Статуту Києва. Експерти уже встигли виділили "родзинку" Конституції столиці – розділ "Публічний простір". І, повірте, не дарма.

1. Що таке публічний  простір?

Прогулюючись затишними вуличками європейських міст, мимоволі помічаєш, наскільки усе зручно розташовано. Вдосталь пішохідних зон, мінімум підземних переходів, посеред джунглів з асфальту і бетону раптово постають парки і сквери, які уже стали не просто місцями відпочинку, а і жвавих дискусій, флешмобів та фестивалів.

У сучасному світі ці місця називають публічним простором.

У публічний простір, як відомо, ми маємо намір перетворити перший поверх мерії.

Сіру і недружню територію на Хрещатику, 36 хочемо зробити зручною і доступною для громади.

Та поняття публічний простір має і глобальне наповнення. Це міський відкритий простір, який складається з інфраструктури та каналів соціальної комунікації і дозвілля. Іншими словами, це те, що нас оточує – площі, вулиці, парки, сквери, набережні тощо. 

Публічний простір – це одночасно територія спілкування, зона відпочинку, місце роботи для людей творчих професій, ділових переговорів. Така насиченість можливостями розширює горизонти співтворчості та мотивує городян долучатися до подій, що сприяють розвитку міста. Не дарма, у західному розумінні, публічний простір сприймається не просто як територія, а як простір можливостей.

У Києві таким можна назвати парк перед червоним корпусом КНУ імені Тараса Шевченка.

Це місце, де проводять час люди різного віку і соціального прошарку. Тут дідусі грають у шахи, а студенти читають книги, молоді батьки гуляють з візками, а поряд виступають музичні гурти.

До такої ж можна віднести і Контрактову площу.

Проте таким публічним простором може бути і якась велика територія. Його елементом може бути навіть двір будинку. На Заході такими часто навіть називають перші поверхи торгових центрів.

Цікаво, що серед проектів-переможців Громадського бюджету є три ініціативи, що цілком можна віднести до публічного простору: "Освітлення у парку Перемога", "Інклюзивний дитячий майданчик" та "Оболонський сад". І це лише підкреслює зростання громадської свідомості киян.

2. Що це дає киянам?

Як і у випадку з першим поверхом мерії, публічний простір не просто фіксує статус-кво. Умовно кажучи, є собі вулиці, квартали і парки, і що зміниться після того, як ми назвемо їх розумний терміном "публічний простір"? Чи це не черговий бюрократичний папірець у яскравій обгортці? Цілком правильні питання.

Публічний простір – це поштовх до змін. Адже закріпивши це поняття, міська влада свідома того, що місто не має розвиватись лише шляхом бетонних джунглів, масової забудови, розвитку інфраструктури без того, щоб це було зручно громаді.

Наприклад, у поняття публічний простір вкладається не підземний перехід, а пішохідна вулиця. Тому, наприклад, у тестовому режимі ми робили вулицю Сагайдачного пішохідною.

У цілому Статут може регулювати ті аспекти, що прямо не визначені законом, або які не суперечать законодавству. Якщо є якісь містобудівні норми у Генеральному плані, зонінгу, то протирічити їм Статут, а відповідно і публічний простір, не може.

Але, взявши на себе відповідальність закріпити це поняття у Конституції міста, ми свідомі того, що при розробці згаданих зонінгів чи містобудівних норм, будемо відштовхуватись від комфорту, доступності і відкритості. Тобто від публічного простору.

3. Де межа приватного і публічного?

У світовому сприйнятті "публічний простір" передбачає домінування громадських інтересів над індивідуальними. Якщо людина будує МАФ чи надбудову на першому поверсі, що захаращують півтротуару, якщо придбала історичну будівлю, і не доглядає за нею, громада може виступити проти.

У статутах багатьох американських міст виписані норми щодо публічного простору. Були непоодинокі випадки, коли, наприклад, власників торгових центрів зобов’язували надавати більш широкі права спілкування у межах публічного простору.

Звісно, в Україні не прецедентне право, але рівень свідомості і розуміння правил соціального гуртожитку мають вирости, щоб такі речі були зрозумілими без примусу.

Проте це не скасовує священості і недоторканності приватної власності.

У Фейсбуці є кумедна картинка, де біля трьох дверей стоїть черга. Біля однієї, де найбільша черга, написано "Критикувати", трохи менша – біля дверей "Пропонувати", і лише кілька людей – біля "Працювати".

Чому про це згадав? Бо після анонсування проекту концепції статуту серед громадських організацій, активістів та просто небайдужих містян був чималий ажіотаж. Але, коли справа дійшла до реального обговорення, пропозицій виявилось не більше 20. Не виняток і розділ "Публічний простір".

Тож закликаю бути активнішими і висловлювати свої пропозиції. На сайті КМДА для цього є окрема сторінка.

І, наостанок, у Європі з 2000 року присуджується премія міського публічного простору.

Тут найбільше цінуються будівлі не естетичної або розважальної спрямованості, а саме соціальної, тобто, які поліпшують життя громадян. Серед переможців "реорганізація простору під автострадою, що проходить крізь місто" (Занстад, Нідерланди), футуристична бібліотека просто неба (Магдебург, Німеччина) тощо.

Вірю, що київські проекти також увійдуть цього пантеону.

Чи, може, варто почати з міського конкурсу об’єктів "публічного простору"?

 

Володимир Прокопів, секретар Київради  

© 2008-2017, Українська правда - Київ
Використання матеріалів сайту дозволено лише з посиланням (для інтернет-видань - гіперпосиланням) на сайт.