Декомунізація має починатися з лавок

04.05.2017  12:07 __ Роман Овсяник

Нещодавній благоустрій набережної Микільської Слобідки "під Євробачення" викликав здивування в деяких мешканців.

Зокрема, частина благоустрою – незвичного вигляду лавки, які зовсім не схожі на ті, що встановлювали у дворах і парках за радянських часів.

Їх навіть охрестили у соцмережах "лавками для сколіозників" чи "посібником із Камасутри".

То що ж це за лавки такі? Чи є в цьому "зрада"? І хто в цьому винний? Можливо, хтось гроші відмиває? Чи влада недогледіла?

Спробуємо розібратися. 

 

А судді хто?

Чому встановлення лавочок викликало таку бурхливу і неоднозначну реакцію?

1. Висміювання набережної головним чином пов'язане не з якимись там лавками – а через конфлікт із забудовником, який зводить поруч свій комплекс.

Адже саме за його кошт благоустрій набережної і відбувається – у міста грошей на це немає. А оскільки забудовник в уявленні цих людей "поганий", то все, до чого він доклав руку, для них автоматично також стає поганим.

Коли є бажання, то очорнити можна будь-що. Встановили незвичні лавки – не для людей, встановили прямі – "совок", пофарбували в червоний – комуністи, не фарбували – зекономили. Продовжувати можна безкінечно.

2. Якби не "Укрбуд" та інвестори, які спонукали забудовника до благоустрою, – ніякої набережної взагалі не було б.

Це – та сама правда, яка так не подобається противникам будівництва.

Подивіться на ці фото. Саме так виглядала прибережна смуга раніше. І саме такою могла б лишитися – захаращеною, заваленою сміттям, із наркоманами та стоянками безхатченків. 

 

Ми всі дорослі люди і розуміємо, що забудовник почав благоустрій лише тому, що будує поряд свій ЖК. На жаль, черги з інших охочих зробити це за десятки років не з'явилося.

3. Якби не постійні протести, набережна на Микільській Слобідці була б набагато кращою.

На зображенні – концепція набережної, яку планували втілити в життя ще в минулому році. Але спротив активістів та окремих народних депутатів змусив згорнути цей перспективний проект. 

 

Як не прикро, сьогодні люди шукають всюди "зраду" – це стало новим і дуже поганим трендом. Що би не було зроблено, завжди знайдуться ті, хто буде виступати проти і глузувати. Навіть проти Ейфелевої вежі в Парижі колись виступала громадськість...  

Звичайний українець не може так легко позбутися всіх штампів, які десятиліттями закладалися в його голову.

Ми звикли, що лавки існують виключно для сидіння, і все тут.

Але вони можуть виконувати інші, ширші функції. А людям потрібно навчитися сприймати нове, навіть якщо спочатку воно здається дивним.

4. Якщо ми хочемо жити в сучасній європейській країні, ми маємо думати по-європейськи.

Декомунізація як остаточне позбавлення радянського минулого – не може бути успішною, якщо обмежуватиметься знищенням символів та назв.

Бути відкритими до нового, не лише поважати свою культурну спадщину, а й не боятися формувати нову.

Це важкий і довгий процес, але починати можна й з малого. Чом би й не з лавочок?

Є така професія – міський простір планувати

Для того, щоб зрозуміти, чому на новій набережній встановили саме такі лавки, не обійтися без нуднуватої теорії.

Є така наука – урбаністика. Якщо говорити сухо, то вона вивчає взаємодію різних міських систем та мешканців міста у повсякденному житті.

На ділі урбаністика – це страшний сон для будь-якого посадовця, який звик мислити плановими показниками.

У нього ж все просто: треба встановити з десяток лавочок – він дає команду. Які це лавки, де їх встановлять, та чи потрібні вони там взагалі – його вже не надто хвилює. Головне, щоб розташовані вони були рівномірно.

Урбаністика ж заглядає глибше. Наприклад, якщо людина прямує із точки А в точку Б, то урбаніст розмістить між цими точками пряму пішохідну доріжку, а не городитиме бетонні зиґзаґи, які жителі міста ігноруватимуть, ходячи по газонах.

У випадку з тими ж лавками урбаніст спочатку шукає відповіді на питання: як саме проводять час люди в зоні, де планується встановити лавки.

Спілкуються між собою? Чи шукають самотності? Їм потрібне місце для відпочинку чи простір для самовираження?

А якщо реальна картина не відповідає призначенню зони – скажімо, на лавці розпивають пиво місцеві пияки – завдання урбаніста полягає в тому, щоб за допомогою елементів благоустрою підштовхнути людину до більш конструктивного проводження часу.

Від крайнощів до гармонії

У 2005 році датський художник Йеппе Хейн створив низку дуже незручних лавочок під назвою Modern Social Benches L-U. Усі вони мали дивакуваті форми, та за задумом автора символізували непрості умови, у які людину ставить держава.

Але згодом те, що починалося як арт-інсталяція, переросло в дещо більше.

Річ у тім, що Хейн помітив: незважаючи на майже повну непридатність для сидіння, його витвори притягували людей. Не тих, хто зробить фото біля дивної лавки та піде далі – ні, люди збиралися біля лавок задля спілкування, розміщуючись, як виходило.

Це й підштовхнуло художника до думки, яка потім стане основою багатьох інших його робіт: незвичний елемент благоустрою може виступати маяком, який притягує людей, але разом з тим витягує їх із "захисного панцира", робить відкритими для спілкування та нових ідей.

Подивіться на ці фотографії. 

 

Здавалося б, ну хіба можна зручно сидіти на цих лавках? З одної наче вирізали шматок, друга ніби взагалі зламана. Але так здається лише на перший погляд.

А щоб уявити повну картину, треба побачити на цій лавці людей. 

 

Погодьтеся, усе виглядає зовсім інакше, чи не так?

Тепер ми бачимо, чому перша лавка має так мало місця для сидіння – адже вона створена для спілкування. Якби чоловіки сиділи на ній "класично" пліч-о-пліч, вони б виглядали безглуздо. А сидячи навпроти і спілкуючись, вони цілком гармонічні в цьому просторі.

Так само, як і жінка на другому фото, яка може усамітнитися та знайти абсолютний спокій посеред великого міста, не виглядаючи при цьому як лежачий на лавці безхатченко.

Сьогодні лавки Хейна встановлюють по всьому світу. Вони притягують людей у нью-йоркському парку Бруклін-Брідж та підштовхують до спілкування туристів на набережній Сінгапуру.

Але це звісно, крайній випадок.

Адже функціональність цих лавочок навмисно звужено, аби кожна з них відповідала одному конкретному завданню.

Лавки ж на Микільській Слобідці, навпаки, виконують одразу кілька функцій.

На них можна не лише сидіти, а й лежати. На одних можна повністю усамітнитися, скажімо, з книжкою або ноутбуком. Або навпаки, спілкуватися з друзями на великих W-образних конструкціях, сидячи обличчям один до одного.

Цей простір можна формувати під себе, так само, як і він намагається направляти нашу поведінку.

І такі приклади поєднання мистецтва та повсякденності ми вже бачили в Києві – варто згадати котиків-зайчиків-пташок на Пейзажній алеї або креативні "дзеркальні" лавки та лавки-лежаки у парку Шевченка.

Тим, хто хоче заступитися за пенсіонерів, які не сприймають сучасних віянь, а відтак не зможуть відпочити під час прогулянки набережною, одразу скажу – "класичні" рівні лавки там також планувались та вже встановлені. 

 

Набережна красива і відкрита для всіх. Приходьте відпочити і поспілкуватись.

 

Роман Овсяник, голова ініціативної групи інвесторів ЖК "Сонячна Рів'єра"

powered by lun.ua
Коментарі - 0
Авторизація
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter   Вконтакте